Це наче вічне полювання на життя,
коли женешся за своїм завітним щастям.
Коли не можеш упіймати хвилю сам,
а просиш в вітра допомоги так невчасно.
Коли рукою робиш мітку на землі,
щоб повернутись ще раз в це знайоме місце.
Але вертаєшся - а люди вже не ті,
і не туди летить осіннє впале листя.
У вихор гаміру гукнеш: "Агов, це я"...
Та не озветься жодна тінь. Тебе не знають.
Таке-от вічне полювання на життя:
поки женешся...то роки кудись зникають...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217032
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.10.2010
автор: Іванна Шкромида