Гарна, горда, в душі самотня,
Йшла упевненою ходою.
Ще чекала знайоме щастя
З полиновою лободою.
Ще зуміла б подарувати
«Незнайомцю» свою усмішку.
Вдома ти – тільки просто мама,
За ворітьми – леді успішна.
Що гнітило, забрало спокій,
Не давало творити, жити.
Щось, колись поламалось в тобі.
А чи справді, шукало гвинтик?
От уже, ти, навіть не людина,
Механізм, який просто діє.
Будні, будні, а в світлий празник,
У очах, десь глибоко чорніє.
Далі… Що…?
Вже знайома тиша, і земля,
Поросла вже травою…
Далі… Що…?
Не жила я на світі…
Бо жила лиш в тобі і тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2010
автор: fialka@