Тремтить на віях чоловіча
Скупа, непрохана сльоза,
На мозолисті руки тяжко
Схилилась сива голова.
Про що задумався, солдате?
Чом невеселий і сумний?
Згадав, мабуть, як в рідну хату
З війни вернувся ти живий
Як згарищем тебе зустріло
Твоє зруйноване село,
Як плакало і голосило
За тих, кого вже не було.
Чи може рани заболіли?
А може друзів пригадав?
Отих, з якими по Берліну
З боями разом крокував.
А, може, тих згадав, що в полі
Лягли навіки спочивать,
Щоб ти, вернувшись із походу,
Нове життя міг будувать.
Все пригадав, бої запеклі,
І Перемоги день святий,
І відбудови дні, як в пеклі,
Тоді ти був ще молодий.
За тих, хто не вернувсь з походу,
За мертвих всіх, і всіх живих
Ти будував життя народу
Для всіх старих і молодих.
Пройшли роки, немає сили,
Здоров’я й молодість віддав,
І зараз плачеш на руїнах
Всього, що ти побудував.
2 лютого 1999 року
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1908221529
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214333
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2010
автор: Віктор Гала