Надломлена серцями тиша
негромлених іще громів.
І кожен ще сказать не смів,
хоч знав, що він уже "колишній".
Між поглядів - вологий сум,
гудуть мости серед розлуки.
А десь в підзорянім низу
шляхи схрестили довгі руки.
Зійшлись, а далі - врізнобіч,
без вороття і без зупину
безтямним розпачем із віч -
в нове плетіння павутинне.
Недошматована дощем,
та знавіснілими вітрами,
не раз їм спогад пропече
розлука, нап'ята на рам'я.
О, не малюйте, не пишіть
із неї будь-яку картину....
Лишіть цей спогад для душі -
дарма, що в сітці павутинній
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2010
автор: Omega