Не говори нічого на прощання,
Слова не зможуть видавить сльозу,
Переступила ти свої вагання,
В відносинах накреслила межу.
Спинився час,поблякли фарби світу,
Важкий тягар на душу раптом впав,
Не знять його ні осені,ні літу.
За що так дивно Бог нас покарав?
За ту любов,що в серці схоронили,
За ту любов,що свято берегли?
Мабуть за те,що ми не тих любили,
Мабуть за те,що з іншими пішли.
Заплаче осінь,Замете снігами
Зима холодна зустрічі сліди
І тільки деколи згадаєш ти з роками,
Де ми колись з тобою разом йшли.
І стане пусто в серці й одиноко,
Немов би в нього хтось забив клина,
Лікує час,та прірва вже глибока,
Земну любов згасила ти сама.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1909252495
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2010
автор: Віктор Гала