Ти плачеш, жінко? Знову щось наснилось?
А може память в юність забрела?
Під ту вербу, де небо нахилилось,
Де вперше ти щасливою була?
Він ще юнак, з дитячими очима,
Несміло і невміло цілував,
Але яке те все було правдиве,
Що цілий світ у час цей замовкав.
Несміливий той перший поцілунок,
А в серці щем, що груди розпера,
Здавалось доля піднесла дарунок,
На довгі роки, довгії літа.
Сміливішому, іншому всміхнулась,
Пішла за ним в його незнаний рай,
Від милого, від щастя відвернулась,
Не сміла навіть вимовить: - Прощай.
Чому ти плачеш, жінко, серед ночі?
Чому в очах опука і печаль?
Ти згадуєш його дитячі очі,
Минулого й себе все більше жаль.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1908055623
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2010
автор: Віктор Гала