Вже чужі,а ще вчора здавалось,
Що кохання у нас назавжди,
Що в житті нашім гарно все склалось
І не треба чекати біди.
Чи кохання було те несправжнє,
Чи його не змогли зберегти,
Впало каменем слово останнє,
Розвело перед нами мости.
Мовчимо.Що тепер говорити,
І кому ті потрібні слова,
Коли душі для слова закриті,
Їх шукаєм,а їх вже нема.
Гостре слово і світ похитнувся,
Чорним змієм образа лягла,
Я об камінь життєвий спіткнувся,
Ми чужі.Я один.Ти одна.
Слово може на світ народити.
Розтопити сніги вікові,
Слово може кохання убити,
Заховати його у імлі.
Стоїмо вже чужі серед поля,
А навкруг зеленіють жита.
Словом вбиті кохання і доля.
Ти така ж, але ти вже не та.
© Copyright: Виктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11009211453
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2010
автор: Віктор Гала