Знемагаю в твоїх обіймах,
як сонце
знемагає в обіймах неба.
- Чи ти мій ? – питаю.
- Не зовсім.
Як злодійка, біжу від тебе.
Ані дихати, ані спати...
Знаю, світом усім
править небо...
Наступаю собі на п’ яти
та чомусь повертаюсь до тебе..
Загартовую час терпінням,
як гартують весну морози,
як на цвіт непокірний іній –
пелюстинок опалі сльози.
Вибивають останні кеглі,
гасять осінь вітри студені,
тихим сплеском пролитий келих
розчиняє в серцях буденність
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211980
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2010
автор: Omega