Осінь палить листи, що писало їй літо,
Прочитавши рядочки з початку до краю,
Цідить сірі дощі через порване сито,
У далекі краї сивий клин проганяє.
Помокріла трава, мокне гола тополя,
Соромливо схилилась в поклоні ліщина,
Почорніла верба у журбі серед поля,
Лиш горить у саду ягідками калина.
Мов сміється над смутком минулого літа,
Над дощем, що живе все зганяє до хати,
Червоніє яркіше, дощами умита,
Хоче смуток осінній з душі розігнати.
Та осіннє тепло землю вже не зігріє,
А дощі перейдуть, заховаються в гори,
І в один день зима фарби сірі накриє,
Заховавши під ковдрою осені поле.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1909303310́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2010
автор: Віктор Гала