Дощ роздивляється крізь шибку
Мою поставу і мою ходу.В негоду
Згадав, як я виходила під дивні
Його протяжні, довгі хороводи...
А нині гримнув, вдарив у долоні
І дослухався до відлуння кроків...
Наймав вітрів, посланців долі.
Омить мене бажав, хоч трохи!
- Торкни мене, торкни з прожогу,
Не зупиняючись на роздуми ступай!
Віддам тобі весь шал, усю напругу...
І ти мені себе віддай! Віддай!..
- Ні, любчику, станцюємо у двох ми
По різні боки наших відчуттів,
Я не пірну в осінній твій неспокій,
Бо я прихильниця весняних злив!
... Торкни мене, торкни з прожогу.
Зацьомай маківку дурної голови,
І пальчики малі, колінця і підошви...
Неспокій змий і душу обнови!!!
08.09.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2010
автор: gala.vita