В сузір’ї Зоряної Квочки
Лічила виводок курчат
І йшла цнотливої ще ночі
На сінокіс вусата рать.
Село крилато, семисило
Під дзвін удатної коси
В бурштинних видолах косило
Перлини першої роси.
Мов шкура зраненого вовка,
Луги руділи з вовчих трав
На тлі незайманого шовку
У сяйві вранішніх заграв.
З вечірнім променем на косах
Вершив додому я похід,
Щоб стати мужнім і дорослим
В тринадцять літ.
Пісенність буднів незабутня,
Як святкували сінокіс!
Змагалися сільські Піддубні,
Уклавши в коси юну злість!
Де дикий мед збирали оси,
Побіля сині джерела,
На сінокосі-стоголоссі
Коса на камінь набрела.
І що кому тепер сказати?
Розводь руками, голоси...
Тобі судилось стать багатим:
З одної маєш дві коси!
З тих пір багато рос упало,
Зламалося багато кіс...
І доль зламалося немало,
Але триває долекіс.
І де село те семисиле
Із-під сузір’я зір – Курчат?
Яка недоленька скосила
Таку міцну і мирну рать?!
Хто так ганебно і безславно
Перекосив моє село?
Тонкі не викошені трави
Перебуяли у стебло!
Ти, доле – Піднебесна Квочко,
не вберегла мій славний рід –
Мій виводок синів і дочок –
Від круків, яструбів та бід!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209842
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.09.2010
автор: СавчукМикола