Чи то за гонор, чи за юності гріхи розплата?
Сидить зовсім одна в вінці чужого свята.
Напівпрозора сукня, очі зваблюють і сяють.
Чоловіки у захваті – всміхаючись зітхають.
Всі хочуть володіти, ненадовго, час від часу.
Вона зі школи є красою свого класу,
Перша красуня на потоці в університеті.
Її відверті фото знайдеш в Інтернеті.
Приваблива, красива, а що толку з того?
Та врода для усіх, і майже ні для кого...
Як ту вечірню сукню – одягнуть раз в півроку...
А потім знову й знов чекає свого строку.
У чім вина її, у чім її провина,
У тім що вродою природа наділила?
Чому не під вінець, чом не до шлюбу кличуть?
Везуть у світ розваг, що душу їй калічить.
Бо спокусилася на дуже легкі гроші,
На щедрі подарунки, шалені жваві ночі.
Чекає щастя, а щодня розваг шукає.
А чи вона сама хоча б когось кохає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2010
автор: Віктор Нагорний