На мене падав дощ, а я лежав на лаві
З закритими очима і блискавки яскраві
Частенько мерехтіли, ховаючись за хати
У небі гупав грім хотів мене злякати.
Та я не із лякливих, я підіймав долоні
До жирних сірих хмар, що воду лили зовні.
Летіли з неба кулі чималі і мізерні
Я жадібно ковтав п’янке прозоре зерня.
А дощ зростав щомиті і скоро став стіною.
Так швидко все промокло, що на мені, зі мною...
Лилось по всьому тілу струмками-рівчаками
Щоби не захлинутись – я вкрив лице руками...
Холодні краплі били і наскрізь пробивали,
Змиваючи з душі рубці від слів зухвалих
Змиваючи образи, що глибоко сиділи.
Лились безбарвні сльози і моє серце мили...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209267
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.09.2010
автор: Віктор Нагорний