Цей світ такий чудесний
І Бог його таким створив...
Та дивиться на нас він з-під небесся,
Хитає головою: " Ой, що я наробив?"
Нащо людей я цих зробив?
Щоб про Землю дбали... я так хотів,
Щоб її лілеяли, квітчали, берегли,
А, що тепер? Для неї, немов яничари вони.
Гублять тіло своє і душу,
Більше терпіти не мушу,
Зроблю колись війну,
Своїх ангелів-воїнів пошлю
І сам на них піду,
З лиця Землі стеру,
Знищу диявольське отроддє,
Що згубило Душі мої.
Страшний суд? Пекло?
Та ні. Очі застлі їх,
Нічого не бояться вони,
Просто вимкну світло,
Нехай побудуть у пітьмі,
Вимруть потихеньку самі...
Гординю мають, живуть, як королі,
Думають, що з Господом зрівнялися? О, ні.
Не буде так ніколи, зрозумій людино,
Чому я говорю від імені Господа Бога?
Я є його воїн, посланник від нього,
Тому і говорю. Не віриш? То є його, слово!
Не вір! Твій вибір напевно
І мабуть сатанинська воля. Содом і Гоммора!
Для всіх безбожників буде... й Голгофа!
А світлих Душею, що Землю любили, підніму до себе.
Потім, Святим Духом почну з нуля,
Тільки ангелами заселю Планету я,
Любов і гармонію на ній створю,
Добро і радість на Землі поселю!
Нехай розмножуються милі мої, люди нові,
Нехай буде так на Землі, як і на небі...
Нехай вона буде родюча і квітуча знову,
Така моя буде на це, людино, воля! Амінь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208533
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.08.2010
автор: Макієвська Наталія Є.