Налякані, мов фарби у ночі,
Тендітні, мов метеликові крила,
Надії-сподівання. Як вітрила
Вас підіймаю, на край-світ йдучи.
Ловіть мене в далекій стороні,
Шукайте вітру в полі, як кохання.
Предивні сни наснилися мені.
Я разом з ними зникну ще до рання.
Не слід у слід казати ті слова,
Що серце тиснуть і сльозами ллються.
Я знаю все. Ще й не таке бува,
І люди є не тими, ким здаються.
Я відпускаю теплий подих твій,
Що зберігала з перших поцілунків,
Лукаву посмішку, легке тремтіння вій...
Вже не чекаю долі подарунків,
Бо ті, минулі, щедро витрачала
І прожила усе життя у мить.
Як було добре, на весь світ кричала –
Тепер мовчу, як на весь світ болить…
Ні, не мовчу, скоріш сичу, як кішка,
Стара, побита, загнана, слаба.
Я знаю все. На світі ані трішки
Немає волі. Я завжди раба.
Ото ж, останній раз тут прислужуся,
В сльозах забуте небо розведу…
Не обіцяй – і я вже не божуся,
Що замість тебе іншого знайду.
Нехай щастить. Піду іще до ранку,
Сум прожену, злечу за небокрай.
Ключі від серця залишу на ганку –
Від твого серця - вільний ти. Бувай.
Налякані, мов фарби у ночі,
Тендітні, мов метеликові крила,
Надії-сподівання. Як вітрила
Вас підіймаю, на край-світ йдучи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208100
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2010
автор: Аника Голубенкова