(В.Рисцову –поету-гончару присвячується)
Я із глини, повір мені,
І зарадить цьому анічим,
Бо горшки з моїм іменем
Розлетілися у далечінь
В. Рисцов
Цвіт мати-мачухи жевріє на осонні,
і дозрівають тишею меди.
Тут мрії ходять росами босоніж -
збирають небо в кошик золотий.
Тут промені в обвітреній напрузі
напнули спалах обрію тонкий.
Як день згора в жаркім гончарнім крузі-
в горнятах випалені світяться віки.
Тут глина пахне щирими руками,
праюний світ народжується тут,
тут рими й строфи зрілими думками
у пісню рвуться, звільнені від пут.
Тут вправні руки творять з глини диво,
спадає з пліч житейська мішура.
Поет-гончар, мов чудо, милостиво
здіймає світ на глиняних шарах.
Здається сонце створеним із глини,
старанно випалене майстром у печі.
На крилах мрій підняте в небо лине -
дзвенять у променях мелодії ключі.
Проста й велична путь його і доля,
над ним чоло схиляє висота.
Душа всмиряє радощі і болі,
співучі зорі з серця вигорта.
І щиру пісню, сповнену любові,
і витвори майстерної руки -
гончар-поет, як в амфору, жертовно
переливає серцем у віки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204542
Рубрика: Присвячення
дата надходження 06.08.2010
автор: Omega