Небеса, а за ними – йде ніч,
Приховається й Місяць за схилом.
І шепоче: «Тобі помогти?».
Сонце затишок як полюбило.
Час, що ріками враз протече,
Я бажаю спитати на хвильку.
Тільки час – чи волошка ночей?
Не чекає бо вітер й чар квітку.
Небеса проказали в журбі:
«Ні, ні, ні...». І мені повторили.
Хочу жити життям у тобі,
Небесами скільки літ? Чи окрилиш?
Тільки ластівки милі життям
Цю миттєвість, напевно, приручать.
І закохана пташка бо та –
Не зловити її... Воля – участь!
Завирує метеликом час,
Все охопить собою сьогодні.
Усміхнеться чи втрата, вдалась
Щастя усмішка – чар переможних?
Хуртовина всміхнеться тобі
Чи степи, що південні і літні!
Так, капризна сміливосте, ти:
Твого імені більш не зустріти.
21.07.2010 / 12.12.2025. 16:18.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203673
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2010
автор: VitaLina