Ти все пробачила мені,
Сліпі світанки ,грубе слово,
Веснянний щебіт солов'їв,
І недоречну ту розмову,
В якій вчувалось: серця щем,
Освідчення,жорстока зрада,
Вливалась мова та вогнем,
В холодний струмінь водопаду.
Недоціловані вуста
Шепочуть знов слова кохання,
Розплетена коса густа,
Трепеще тіло від жадання.
Я на руках його несу,
Впиваюсь вишнями-вустами,
Спиваю із грудей росу,
Душа співає з солов'ями.
І ти всміхаєшся.В очах
Знову горить жіноча зваба,
А скільки ніжності в словах,
Яких мені не доказала.
Як палко з жаром цілував,
Вуста дівочі,ніжне тіло.
Розплющив очі.Задрімав.
Прокинувся.Все відлетіло.
© Copyright: Віктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11005131363
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2010
автор: Віктор Гала