По отаві іду до тієї криниці,
Що ще може мій прадід колись відкопав,
Я іду, щоб цілющої випить водиці,
Як давно я не був тут, та якось згадав.
Скільки люду пройшло, всіх вона напувала,
І ніхто не спитав, де взялася в степу,
А вода її дивна по жилах співала,
Піднімала з колін на святу боротьбу.
Хан Батий смакував ту цілющу краплину,
І Петро довгоногий спориш тут топтав,
Тут лунали пісні про весну й Україну,
Тих, хто серце своє за свободу віддав.
Всіх вона напувала й води вистачало,
А дуби, що край яру, її берегли,
Тільки зараз вода у ній згіркла, пропала,
Як же так, ми її зберегти не змогли?
Хто очистить її відкопає джерела?
Хто весь бруд в ній збере, десь між верб закопа?
Що би слава води у народі воскресла,
Не згубилась в синів до криниці тропа.
© Copyright: Виктор Гала, 2010
Свидетельство о публикации №11002107104
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2010
автор: Віктор Гала