Шелестіли вишні тихо-тихо,
Немов боялися розгнівати весну,
Щоб морозом пізнім не завдала лиха,
Й не згасила цвіту білизну.
Вишні, вишні, ви шуміть щосили,
Потішайтесь в молодій красі,
Щоби потім ви не пожаліли,
Старість омиваючи в росі.
А як лихо- то така вже доля,
Думав я, не розуміючи той страх,
Щастю не перечить Божа воля,
Величайте, вишні, його на вустах!..
Опадав вишневий цвіт додолу,
Як зустрів любов я у світах,
Срібним дзвоном в серці розітнулось соло,
В полохливім щасті набрало свій розмах.
Шепотів коханій тихо-тихо,
Що від світу більш її люблю,
Шепотів я стиха, бо боявся лиха,
Що знівечить серце у жалю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2010
автор: Межа реальності