Ми ділимо навпіл тишу,
фарбуємо ранок сірим.
На спомин про себе лишу
богам – непотрібну віру…
Ми губимо совість в ліжку,
ми ходимо в чім попало…
поставлю тобі підніжку
та богу цього замало.
Ми граємо проти правил,
ховаємо справжні лиця.
Коли всього світу мало, –
ніяким богам не сниться…
Простіть нас! Ми теж звичайні,
У мріях всі під арештом.
О боже, нехай майбутнє
Згадає про нас хоч жестом!..
P.S. Мала честь з вами написати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203248
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.07.2010
автор: Halyna