То, мабуть, був попіл, засипаний в очі, -
Фантазій плетіння, то була мара!
Тепер тебе бачити й чути не хочу,
У серці моїм не для тебе пора.
Немовби туман, у який я пірнала,
В якому тебе намагалась знайти.
Як вперта і сильна у душу навала,
Що нагло мої позбивала щити.
Мов вирок, що вже пролунав з трибуналу,
У поті холодному довгий полон.
Ну як я тебе стільки часу чекала,
Якщо ти не більше й не менше, - лиш сон.
Я більше складати мозаїк не буду,
І вистачить з мене ладнати мости,
І камінь спаде, що припертий на грудях,
І зникнеш назавжди з життя мого ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2010
автор: Halyna