В чорній рамочці бачу гори високі й зелені
Своє серце ховаю у сумку, щоб ти не знайшов
Сигарети ті самі дешеві в подертій кишені
Я чекаю на поїзд і їду від тебе знов.
Мене можна давно записати у безнадійні
Я не бачу себе, я лиш привид своєї душі
У вагоні навколо не люди, а тільки тіні
Тихо пальцем на склі я виводжу банальні вірші.
Ніжний біль огорнув мене повністю й давить віски
Усміхаюсь насилу свому відображенню в дзеркальці
Говори все що хочеш, я й так вже не вірю в казки
І давно показала на двері своїй незалежності
Я забутий заручник своєї тупої реальності
Загубила гармонію з зовнішнім наглим світом
Не лишилось нічого цікавого у неформальності
У відкрите вікно розмовляю з холодним вітром
Обєктивність думок там де й моє дурне щиросердя
Я вже їх у собі не зустріну напевно ніколи
І тепер більш за все я напевно боюся безсмертя
Тільки хочу назад повернутись до тебе у вчора.
Ностальгія мені все нові покарання видумує
Фокусуюсь на всіх тих гірких і коротких хвилинах
Виключаю свій мозок, тепер вже і зовсім не думаю
І тверезість свою десь далеко й надовго закину.
Тимчасовість вбиває, я знов в пустоті залишаюся
І твоя паралельнісь мої вени ріже таємно.
Закриваю повіки, до тебе назад повертаюся
Повертаюсь у вчора, та знову напевно даремно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2010
автор: Эллен Грин