Натягну я з свинцю сандалі
І піду в даль - топтати лінь!
Вона все тягне далі-далі,
Ховаючись за мою тінь.
Та я не здамся, адже в мене
Є камінь впертості в душі.
Не в'їсться лінь у мої вени,
Бо моє тіло в кунтуші.
Кунтуш, який я сам зшиваю,
Так! Досі! Кожен Божий день!
Сокирою я все рубаю
Недоліків кремезний пень.
А що зробив ти, рідний брате?
Що викорчував у собі?
Невже не час рубанок брати,
Тесать характер і тобі?
Не має сенсу зміст фізичний,
Доки не візьмешся як слід,
В душі куй стержень металічний -
Отримаєш солодкий плід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202903
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.07.2010
автор: Андрій Конопко