Живу лиш диханням одним,
що ти залишив коло вушка,
яке, мов легкий вітерець
лоскоче кучері і скроні.
Живу лиш ароматом кави,
яку готуєш ти щоранку,
і так духм"яно-ніжно будиш...
Живу лиш гомоном вокзалу,
чутливими дротами залізничних ліній,
лукавим оком семафору,
брущатим вигином Андріївського спуску
і віковим упевненим і непорушним
серцебиттям Печерської святої лаври.
Живу лиш вітром серед світу,
сплетінням пальців на руках,
живу твоїм прицільним сміхом,
який метеликом тріпочеться у вухах.
Живу тендітною струною,
прозорою краплиною дощу,
які в мені ростуть щоразу,
торкаючись твого обличчя
і наполегливого руху м"язів...
Живу злітаючи до неба.
Злітаю,
і злетом цим жива!
26.07.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2010
автор: gala.vita