Я зачарована, немов Русалка-
бракує голосу і співу,
та йду, долаючи тривогу,
крокую на твої узвози.
Я сувенір собі візьму
ніхто й ніколи не побачить
крихту,
заховану в мені зорю,
заграву, спалах, чи молитву.
Ступлю упевнено на київські долоні,
проміж яких хлюпощеться Дніпро.
Я сувенір собі із вітру,
візьму із дихання твого.
Зі співу жовтогрудої синиці,
прикормлену крихтами моїх снів,
дешевим бубликом, насінням,
яке колись могло зрости...
А нині...
Приманюю собі твої світанки,
малюю східці й золоті хрести
у синьому небесному прихистку.
Збагну, що очі сірі сяють...
Враз розгубила всі прикмети,
забула незбагненне і просте...
Квітчасту одіж серед будня
одягаю. І хай мене несе.
Несе мій запах, може недоречний,
несе мії звук прихований в думках...
Несе до тебе голос сурми,
що сповіщає про чудне:
Я - розчаклована Русалка.
Я - твоє все!
26.07.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2010
автор: gala.vita