На легіт – ранок нанизали гуси.
Сопілок очеретяне „ду-ду”.
Всміхнулось сонце дню золотоусо:
„Чекали? Дочекалися – іду!”
Іде-пливе - гаряче покотило,
настояне на росяній траві,
якими щойно мавки лиш ходили –
гасили світло в місячній брові.
В вінку зеленім став іще, достоту,
мов сонний звір, гойдав круті боки.
Ще чудернацькі в сутінках істоти
ледь-ледь торкались сонної руки.
Лиш клапоть снива – в часу десь на днищі.
Обличчя ночі – зморено-бліде.
Небесний сонях – вище, вище, вище...
Чи бачите? - світанок вмитись йде
до річки через кладочку і далі:
попід вербичками - до очерету, в став!
А там – дивися, враз сліди розтали:
умився, вітром витерся – розтав...
Натомість день веселий, гожий! Літо
розщебеталось птаством межи віть.
Дощів у дзбанок дня уже налито –
ущерть наповнений, на покуті стоїть.
Там, де стоять настоянки пахнючі
із чебреців, рум’янку, лободи,
причепи невблаганної байстрюччя -
з левад, ярів пробралося сюди.
Де споришів махрові килимочки,
ромашок, чорнобривців рушники,
де жебонять між трав дзвінкі струмочки,
де небо на крилі, і навпаки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202749
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.07.2010
автор: Omega