Чорні будні несуть полохке сяйво свят,
Як тривалий похід – відпочинку привілля.
Я не знаю, чому темноту так чорнять,
Якщо в чорнім щораз прокидається біле?
Чорний ворон накряче снігів білину.
Чорна ніч навіщує четвер білочолий.
Чорний чуб переллється колись в сивину.
Чорна дама накличе мені світлу долю.
Чорні хмари накрешуть вогонь блискавиць,
Бо у темені бути – нудьга непритворна.
Срібний місяць у чорній безодні вродивсь,
Бо життя і красу нам народжує чорне.
Чорне поле народить смачний білий хліб;
В чорнім мозку думки засвітліють несміло;
Чом це нас , білочолих, кладуть в чорний гріб?
Певно, темінь притягує світле і біле.
І вогонь, і життя забира темнота;
І літа молоді, і пісні неповторні…
Богом дана навік, жертвоносна, свята
Інквізиторка-мати, ця магія чорна.
Ось ідеш в до весняній нічній темноті,
Де алеї дерев – перевернуті мітли.
Підмети чорноту. Зупинися, постій,
Щоб думкам народитися добрим і світлим.
Про безодню-праматір мій зоряний вірш
Ось на білім листі доримую сьогодні,
Підписавшись природніш, ясніш і простіш:
Білий Син
Темнозорої Тайни-Безодні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202194
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.07.2010
автор: СавчукМикола