Копичимо в копиці літо лук,
Пластуються навильники янтарні.
За травами лелекам трохи банно*,
Мов допити, почали перестук:
- Хто рай скосив зелений та рахманний?
Відвальсувала пара наших кіс.
Тепер гопачуть, батьку, наші вила.
Готар* гірський туманність оповила.
Паланка* там. Якби лелечі крила!
Прибрали луг. Могли б прибрати світ!
Тут все село важке гарує* свято.
Мені – тринадцять. Батько – інвалід.
Вік децимацій – робим за десяту
Копичину пахучу і бокату.
Сьогодні так. А завтра буде як?
Сам голова почне сюди наїзди,
З газетою свіженькою в честь з’їзду.
Лихий мудрець з колгоспних посіпак
Поділить так, що лишимось при звіздах.
Минувсь парад декад та диких дек.
Я знов іду янтарним раннім раєм.
І так мені чомусь ся саманає*,
Що батько ходить тихо між лелек,
Якого вже немає і немає.
*Банно – жалко(буковинське).
*Готар – кордон, границя.
*Саманати – здаватись, бути подібним.
*Паланка – гора біля села Нові Драчинці. .
*Гарувати – важко працювати
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200783
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.07.2010
автор: СавчукМикола