Потай висмикну волосину (твою),
вплету в мереживо на сорочці
і душу свою голу вдягну,
щоб сторонні не мали бажання
тикати пальцем в шафу з скелетом
і щоб не знали в якому згораю вогні.
Ніч. Зустрілись долоні гарячі.
Обціловані п"яти купальським багаттям.
Ти поруч, ми зробимо це одночасно.
Злітаєм, махаючи крилами зграї волосся.
У царстві ромах ,чебрецю, незабудок
квітка до квітки звивається доля
річкою часу,волосиною, ниткою,
цівкою меду сочиться кохання.
Пульсує вогнище липневе.
Злітаю, мов жарина в темноту.
Метеликом нічним лечу на світло.
Спіймав ,затиснув у долонях
полонянку і глибоко до серця заховав.
Тепер у чаші золотій - у жменях
чарівним папороті цвітом
затаїлась. Знов напиваєшся тепла.
Торкання вуст. Поверхня оживає
і повня розчиняється в воді.
Хай топляться у золоті скрижалі,
де хтось писав: не можна так любить...
07. 07. 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2010
автор: gala.vita