Сплітаються пальці, як хмелі.
мій паркан обвивають і стежку...
Я поїду до твого Парижу,
підпирати собою вежу!
Приховай солоденьке в кишеню,
хай наживка розплавиться трішки.
я, як пташка, хапаю зі жмені,
немов білка, іду на горішки...
Лащиться сонце циганське,
по східцям збігає скрипучим,
пестить коси мої смолянисті,
компліменти шепоче на вушко...
...Сплетені пальці хмеліли,
лізли долоні в неголену стежку...
Дорога розстелена аж до Парижу,
а вежа, вежа..., вражаюча вежа!...
13.06. 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195464
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2010
автор: gala.vita