В музеї воскових фігур скульптури тихо спочивали.
І погляди очей-тамтур болюче серце пробивали.
Глибокі рани,кров рікою, раптові крики –
«Я з тобою!»
12та 00 минає і постаті спокійно оживають.
Да Вінчі, Клод Моне, Екзюпері ведуть свій спір в страшній пітьмі.
Наука, живопис, література –
«Мовчіть!!! Ви ж воскові скульптури!»
Проблеми синтетично оживляють, бурлачать, стогнуть та ридають.
Ви ж тільки формули хімічні, навіщо вам оце одвічне?
Затихли,переглянулись в затишші –
«Бийте ось сюди! Сильніше!»
Всміхнулись воскові фігури з дурної волі самодура.
Пропаща в вас людей натура(чи це надумали самі фігури?)
І знову гомін не стихає –
«Заткніться бісові деталі!»
Пропаще існування в того, хто в серці не тримає бога.
Не того, що на небі спочиває, а того, що в середині тепло тримає.
Холодні постатіне шурухнулись –
«Пробачте їх! Вони ж із воску тут проснулись »
Виніть черстві свої переконання, гнилі образи, злодіяння!
Ви люди,а не постаті на п’єдесталі,скидайте маски і запаски!
О 8ій голос промовляє:
«Музей мадам Тюссо відкрито! Вам кави? Чаю?»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194219
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.06.2010
автор: ПУПС