Вночі, подалі від міського шуму,
Подалі від турбот і біганини,
Подалі від комп’ютерного буму,
Подалі від божевільної машини…
Далеко заховалася у глушині
Де поки не ходили лісоруби
І пощастило раз мені
До джерела схилити губи.
Тамуючи одвічну спрагу
Чистою і свіжою водою
Прийняв щиру присягу
І стану боротися з бідою.
Зникали мальовничі ліси
Зсувався величний грунт
Поменшало в нас краси,
Збільшився злодійський бунт.
Та збережуться ті куточки
Де править природа сама,
Наші дочки і синочки
Побачили їх недарма.
Я вірю що прийде той час,
Коли встановиться гармонія,
Коли природа відпочине від нас
І заграє спочатку мелодія…
Не почуємо ноти відродження,
Бо глухі по своїй вині
Хоча ми того самого походження
І буде загадка лише у сні.
У страшному сні
Згадає нас природа.
Знищили себе самі,
А їй нас не шкода.
Не шкода шкідників,
Які ламали все довкола
І купа трупових полів,
Нарешті земля стала гола.
Пропали усі перешкоди
Усі спочили вічним сном
Закінчилися славетні пригоди,
Бо відповідала справедливим злом.
Подалі від земних систем,
Подалі від нескінченного буття…
Кудись ще колись прийдем
Висловити своє співчуття.
Тут тільки наша вина
Вона захована у глушині,
Природа не б’ється одна,
А жаліється всім не лише мені.
2002
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193767
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.06.2010
автор: sashassop