Ти довго думав, ти писав!
І як багато теж ще міг сказати.
Вуста твої хотіли лиш мовчати.
Наївно, щиро, без вагань!
Ось так замітно-незамітно,
Ти провтикав своє життя!
Якби сказали, що «так буде»
Ти б плюнув в очі й промовчав!
А зараз щастя десь у прірві,
І посмішка – вже власність не твоя,
Її тепер немає поруч,
Вона ще є, але ж її нема...
Ти плачеш, куриш сигарету!
Вона дає тобі новий ковток життя,
А ти ж казав – «мужик я…»
Ганчірка ж ти, немає в тебе й ім’я!
В кімнаті сміх гучний лунає!
Веселощі там, щастя й доброта!
Тут міг і ти щасливим бути!
Але ж ти вибрав шлях, в якому їх нема.
Лежить недопалок щасливий!
Він зміг прожить своє життя!
Сміється з тебе – на 2/4 (дві чверть) людини,
Яка занапастила все своє буття!
І все! Поставив жирну крапку.
Закрив повіки і не встав!
Тебе згадала тільки сигарета,
Яку зламать хотів, але…
І промовчав…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193053
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.06.2010
автор: ПУПС