Літа відцвілися і синьому небу свій цвіт віддали,
Згорає зоря, в надвечір’я співають цикади...
І хмуриться ранок – дощі за кордони душі перейшли,
А серце моє стугонить і не знає відради…
Все далі від мене, як пісня, дитячі ясні голоси,
Все далі від мене батьківства святого розмови,
Але для життя я не годен у Бога нічого просить
Аби тільки діти щасливі були і здорові.
Дай, Боже вам щастя в житті, як на полі рясної роси,
Що стане – в пораду, в пошану і вічно на долю
Одне лиш прохання, – я змолоду цього від вас не просив:
Хай буде стежина знайома до рідного дому…
Вертайтеся діти з далеких доріг і найглибших снігів,
Частіше вклоняйтеся мальвам, що вас виглядають
Бо даль-далина заболить, зарясніє і зникне з полів,
Без батькових слів й материнського сонця-розмаю…
(написано на замовлення композитора)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192444
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.05.2010
автор: zvitka09