Скреготав самотньо ланцюг,
Червень плутав думки,
Метеликом билось безсоння
Угледівши вогники мрій.
Як манило принадами тіло,
Вигиналося пружно...
Він бачив вузенькі долоні,
Якими черпала вологу
І плюскала,плюскала
В спраглі вуста,
А потім дивилась зорею
Під брезентовий спокій
Затишного сну.
Цілувала заплющені очі,
Гоїла, гоїла рани.
Кружляла голубкою,
Стукала дзьобиком в двері...
А він обіймав надчутливість,
Закіпав білопінно,
Тремтячи, як Везувій
І благав вгамувати жагу.
Просинаючись - слухав:
"Може вона?"
...Дощ чалапав поволі,
Струшуючи ще зелені
Малесенькі яблука,
Які падали у пітьму...
Ох , Вірсавіє, Вірсавіє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190497
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.05.2010
автор: gala.vita