годинник вже жалівсь мені:
втрачає час вночі даремно
і стрілки підозрілі і нудні,
і все так пісно, сіро, бренно...
розгойдується маховик ліниво,
зрушати з місця він втомився.
він лінькуватіший лінивця,
на евкаліпті що прижився .
вниз головою час повзе -
гризе свій циферблат повільно...
ти ба, який знайшовсь аскет.
Я заведу собі куранти!
торкнусь до теплої поверхні
чутливих дерев'яних ходіків,
мені відкриють душу й серце,
розкажуть ловеласи про пригоди...
процокотять зухвало язичком
вмить копіюючи мою ходу
то заспівають цьом-цьом-цьом -
забудь про втому і нудьгу!
В руці тримаю мідний ключ -
в мені ним відмикається портал...
я точно знаю ти везучий -
коханню час нацокотав!
16. 05. 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189842
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.05.2010
автор: gala.vita