Ішов до тебе, ти моя голубко,
Не йшов, а біг я дуже хутко,
Крізь ціле місто й безліч світлофорів,
Через безодню ночі й тисячі заборів.
Я йшов до тебе з квітами, як мачо,
За них віддав - всі гроші із заначок,
Тебе побачити я сильно так хотів,
Що не помітив, як все місто пролетів.
Кричав під вікнами не довго,
А всіх сусідів, мабуть побудив,
Хтось крикнув зверху: "Ви до кого"?
А потім двері у під'їзді він мені відкрив.
Лечу на третій поверх - мов на крилах,
Не відчуваю під ногами я землі,
Дзвоню в дзвінок, товчу по дверях,
І відкриває хтось тихесенько мені.
Переді мною ти - моя богине,
В нічній сорочці, босоніж,
І в серце кров, ось-ось нахлине,
- "Кицюню, я квіти ось тобі приніс".
І ми пішли на кухню пити чай,
І сталося усе, як за звичай,
Попили чаю і лягли ми спати,
Я обіцяв: "Ніхто про це не буде знати".
Я тільки ліг, до тебе пригорнувся,
Тут стук у двері, я здригнувся.
Прошепотіла тихо - мабуть чоловік,
Є дві хвилини, щоб зібрався і утік.
Яке вдягатись, - речі в чечі,
Дурна моя ти голова,
Там чоловік десь більший втричі,
О, Слава богу - газова труба.
Спускавсь трубою, блискав задом,
На тротуарі мліли ліхтарі,
І клявсь собі, що буду гадом,
Якщо, хоч раз ще з'явлюся у цім дворі.
Мороз стояв тоді так, добрий,
Що примерзали п'яти до землі,
А я ішов босоніж, гордий,
Що повезло ось так мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189256
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.05.2010
автор: Качан Віталій