І раптом крила,
Що душу розривали навпіл,
Зникли.
Суцільна тиша.
Нарешті можна сплющити повіки.
Нарешті сон!
Та то не сон, а дійсність!
Страждання всі були марою...
Аж раптом – швидкість!
Життя все швидше!
Нарешті без сумного бою!
З собою!
Кришталева міцність...
Не втрачу жодної хвилини!
Плекатиму, немов дитину,
Це дивне-дивне відчуття –
Свободи, спокою і руху!
Тебе я більше не покину –
Лиш навпіл прожите життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188962
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.05.2010
автор: Sonyanka