Обняв так сильно-сильно, як востаннє...
Задумливо кивнув комусь у вись.
І полетів, лишивши спогад ранній...
А я іще чекаю, як колись.
День там, де плине тихо обрій з морем.
Де дощ змиває контури землі.
Там все моє палке життя і горе.
Там очі мої, серце - все тобі.
А тіло поки тут...Багрянисто німіє.
Ну що ж це почекати? Лише мить!..
Вона мені багатого не варта, милий!
Нехай навіть життя! Ой, щось болить...
Невже я залишилась наодинці тут?
І серце так безкарно рветься знов...
Мої омріяні думки і...В'ялий порух рук.
Ти не вернешся, ні? Безглузда річ обмов.
Ми залишились поруч, та не зараз.
Хвилини тьмяно котяться кудись.
За руки часу ми тримались разом.
Тепер я тут, а ти десь там...Молись.
Молись, і я не зникну з горизонту.
Я просто стану миття для обох.
Щоб все вернути після нашого полону.
Щоб жити далі, як колись...Удвох!!!
Обняв...Так сильно-сильно, як востаннє...
Задумливо кивнув комусь у вись.
І полетів, лишивши спогад ранній.
А я іще чекаю, як колись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187453
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.05.2010
автор: тепла осінь