Ти у попелі сірому, в грудах сирої землі
Віднайшла діамант, що сіяв так невинно і щиро,
І здалося тобі: знову сонце з’явилось в імлі,
День настав, щоб ти вирвалась з буднів життєвого виру.
Ти його шанувала, від «чорних» очей берегла,
Ти сприймала його, ніби рідну до болю людину.
І, холодний, він ніс тобі краплю жадану тепла
Й недосяжну надію, й підтримку в недобру годину.
Розмовляючи з ним, ти, здавалось, тікала від бід,
Піднімалась над світом шляхами чумацької валки…
Та, минулися дні. Щирий друг, як не дивно, набрид.
… А він вислизнув з рук й на дрібненькі розсипався скалки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187233
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.05.2010
автор: Salvador