Ви так хотіли бути разом,
А з’ясувалось – неможливо
Прийшла біда – ви розлучились
Душа клекоче так журливо.
Всі ваші мрії не збулися,
Надії ваші покришились,
Страшні подій відбулися
І тільки сльози залишились.
Та як відомо - не зарадиш
Тими сльозами страшному горю
О друже мій! Що ти порадиш?
О друже! Як здобути волю?
Пани завжди людей катують
В усі віки їх розлучають;
Та їх серця вже не лютують,
Серця їх тихо лиш страждають.
В селі, в старесенькій хатині
Жила дівчинонька Оксана,
Жила в убогій тій родині,
Що здавна волі все чекала.
Красою на лілею схожа,
А очі – зорії небесні;
В характері така погожа,
А речі з вуст такі чудесні.
Миколу дуже вже кохала,
Що в козаки ходив служити;
Його роками все чекала,-
Із ним одним хотіла жити.
Та ось прийшла страшна негода-
На панщину взяли Оксану,
Не попитали в неї згоди,
Примусили служити пану.
А пан в селі не забарився,-
Поїхав в іншую країну,
Забрав дівчину із собою,
А та ридала, мов дитина.
А та ридала, мов дитина,
Як знала тую свою долю,-
Що не побаче вже Миколу,
І що помре в страшній неволі.
Вернувсь Микола із походу
Та й не побачив вже Оксани,
Дізнався про страшну негоду,
Хотів поїхати за паном.
Та люди хлопця зупинили,
Коли в дорогу вже зібрався;
От задуму одговорили,
Хоч той спочатку дуже рвався.
Не бачив світу без Оксани,
Не бачив він весни без неї,
Не бачив ні пташок, не літа,
Не бачив доленьки своєї.
Страждала й нудилась Оксана,
І згадувала землю рідну.
Бувало вийде в чисте поле:
«Ой чи Миколи ж там не видно».
Не знала дівчина одного,
Що вже помер її коханий
На світі не хотів він жити –
Завдав собі смертельну рану.
Та хоч вона ще і не знала,
Що заподіяв собі лихо;
Біду вже серцем відчувала –
Воно щемило тихо – тихо.
Дізналась і Оксана згодом,
Про самогубство те страшнеє,
Вона себе карала довго –
Вважала, що це все з – за неї.
А дні спливали все за днями,
Дівчина все на себе злилась,
Не витримала тої туги,
Пішла до річки і втопилась.
Отак в житті завжди буває,
Коли вже сил не вистачає,
Боротися панами злими
З народними катами тими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186507
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.04.2010
автор: Краснолуцька Світлана