Коли хвилі дивного і чогось безмовного застилають мої думки, - я вже не знаю, про що варто би тобі сказати. Хоча, я помовчу… Мабуть, це єдиний вихід. А про що думатимеш ти? Про мою байдужість?Зверхність?
О, милий, я усе за ту байдужість віддала б. Та ніхто ще її не вигадав, - а з мене нікудишній фантазер.
Коли в очах горять незрозумілі вогники останніх сил від сподівання – ти ж даси їм вмерти, чи не так? Це у тебе виходить найкраще. Майстерно і тонко ти малюєш портрети моїх надій, і із таким же натхненням робиш із них чорні квадрати…
О, друже, якщо художником бути – твоє,то не варто творити своїх шедеврів на моїх полотнах. Знаєш, це боляче і несправедливо.
Коли у моїх кроках ти відчуваєш найменші натяки на зупинку: не думай про це. Я ж ще можу зупинитись! Нагадуючи легким тремтінням ненав’язливого аромату парфум, я залишу по собі слід у твоїх прискорених моментах.
О, рідний, за ті кроки я розплачуюсь усіма можливими плетіннями своїх мрій про нас. А ти? А ти лишень вдихаєш своїми моментами мій аромат.
Коли я всміхнуся, не думай, що це через те, що вже все забуто, - це тільки тому, що я того прагну. Повітрям холодного березня, і пахощами незабутнього травня я усміхатимусь в ім'я забуття.
О, коханий, присвячую тобі свої несказані слова, небачені погляди, нездійснені поцілунки. А ти… ти пошкодуй, бо з ними втрачаєш не просто причину для підживлення свого чоловічого самолюбства – а моє, невинне жіноче плетиво щастя, із наголосом на твоє ім'я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186016
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.04.2010
автор: Halyna