Сонно позіхає ранок в осіннім місті,
На роботу поспішає різний люд,
Збираючи з газет вчорашні вісті,
В плітках ліниво стелить словоблуд.
А ти вертаєшся сама до свого дому,
Ворона біла- ти не така, як всі,
Ще зранку відчуваєш тіла втому,
Й байдужо зустрічаєш світ з вікна таксі.
За п`ять хвилин від поцілунку хтивого клієнта,
Згубила пам`ять вже обриси його лиця,
Погасла вслід за ехом комплімента-
Подяку за роботу, натхненну до кінця.
І жест руки, що в милості дарила,
Зверх заробітку щедрі чайові,
За професійний продаж твого тіла,
Й відразу сховану десь в голові.
Щиро думаєш, що світ усе прощає,
Наївно віриш, що і ти колись простиш йому,
Тому світові, якого проклинаєш,
І любиш, хоч сама не зна,чому...
Зайдеш в під`їзд, і на слова старенької вахтерші:
"Де ж ти працюєш,дівонько, що ніч не спиш?"
Мовиш тоном львиці, бізнес-мільйонерші:
"Облиш, старенька, нагулялась я в цю ніч, облиш..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185779
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.04.2010
автор: Межа реальності