Я збираю краплини прохолоди у пригоршню,
Та то не дощ...То так, всього лиш його тінь,
Що нагадає спраглим про втрачену весну колишню,
Що волею манила дух дідівських поколінь.
Я не боюся правди, я боюсь зневір`я,
Бо правда- це життя, зневір`я ж-розпач мій,
Бо замість крапель на руки падає лиш тополине пір`я,
І сушить губи впертий вітер-суховій...
Шепоче він,що боротьба є лиш обманом,
Й ті, хто боровся вже давно лежать в землі,
А хто живий- змирився з обнадійливим дурманом:
Що у своїй землі живе ...Які ж ми втрачено-малі!
А я дивлюсь туди, де в синяві початок неба,
Мені здається, що десь там вже дощ шумить,
Він віру принесе, а більш нічого вже мені не треба,
Бо з вірою так хочеться боротися і жить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185054
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.04.2010
автор: Межа реальності