Хвилі торкаються наших слідів на піску,
Жовтому від розлуки,
піщинки-секунди нашого щастя,
Їх так багато,-
То все, що залишилось.
Час стікав, як пісок у годиннику,
Час від першого цілунку
До слова "прощай".
Хвилі злизують дві пари слідів.
Чиї вони? Не знають.
Просто Чоловіка і Жінки,
Яких тут бачили, вдень.
Місяць зблід від суму,
Він нас любив,
Розливає таємниче світло по нас,
Повний ностальгією.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182610
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.04.2010
автор: Лана Сянська