Нудьга,туман і знов банальна рима-
чи може бути щось для мене гіршим?
Така печаль лукава і незрима,
коли життя продовжується віршем.
Іти вперед без жодної зупинки,
лиш безталанно спокій римувати
для того,щоб із зошита клітинки
могли ділити навпіл мої втрати.
Вінок амбіцій з запахом ілюзій,
вже надто тиснуть золоті корони.
Розкидані у часі вірні друзі,
що пережили співи похоронні.
Усі слова,що в небі я губила
живуть і досі в сонячних обіймах.
Кричати мовчки,якщо вже несила,
перемагаючи у таємничих війнах.
Ще скільки битв зупинить тихе слово
і скільки їх зуміє розпочати?
Ховаюся під зоряним покровом,
де вчусь мистецтву голосно мовчати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181633
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.04.2010
автор: Biryuza