Просив на розі вулиць милостиню
Старий,побитий долею,жебрак,
Один із перехожих сипонув копійок жменю,
Й сказав йому: ти для суспільства рак.
А у старого очі ,як волошки,сині,
Покора в їх, й велика доброта,
Не ворог він незнайомій цій людині,
То в долі випала година не проста.
А що було?Було...Він пам`ятає,
Леліє в серці те тепло,
Десь в закутку душі тримає,
Спогади про те,що віджило.
Він був потрібним...Так!Він був комусь потрібним,
Сім`я,робота,і повага від людей,
Той час ще досі снить романсом срібним,
І досі ще зітханням лине із грудей.
А потім полетіли гуси-роки,
Забрали до завіси вирію сім`ю,
Й зосталися лиш ночі одинокі,
І дні сповиті сонмом відчаю.
Жебрак на вулиці,в душі ж-роматик,
З`єднались два світи під впливом року,
Для когось кинутий під ноги фантик,
Відголосок дна-бридкого для суспільства боку.
А в нього серце плаче за любов`ю!
А в нього туга й докір небесам!
Й питання,мов облите кров`ю,
Чому у цьому світі залишився сам...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181225
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.04.2010
автор: Межа реальності