Зайшов, якось, в пивбар Андрій,
Рішив попити трішки пива.
Присів за стіл й під впливом мрій
Смакує… Пиво- просто диво!
Та ось вламалися в думки
Два чолов*яги, такі гарні.
Сміливо кинули шматки
Уже іржавої тарані…
Відразу пиво їм несуть!
Вони ж свої!.. Б*ють рибу! Горді!..
З кишені пляшку дістають.-
Немов реклама на білборді.
Давай, дружище, і тобі
Нал*ємо, як там ти зовешся?
Та, хлопці, ні! Потім ганьби
Від жінки… Ой, не обберешся.
О! Що ти так боїшся баб?
Та ми своїх…Ох, як шикуєм…
Я їй кажу, що я не раб,
Момент! – І знаєш, як шанує!
Другий відразу тут, як тут.
Ха-ха! Отак! Боїшся жінки…
Й завмер… Блідий, відкритий рот
Й позадкував собі навшпиньки.
Дивись!.. Такої!.. В чому справа?
А із порога «постамент»
Очима зир уліво, вправо…
Оце тобі і твій момент...
А слідом ще одна така
Тихенько, широко ступає.
Рукою пляшку молока
На висоті плеча тримає.
Кого злякались ? Це ж жінки,
Яких шикуєте ви гарно.
А може все ще навпаки?
Та їх тепер питати марно…
За щось схватив свого дружка
Бурчить: «Бігом, давай тікати.
Ніхто не зна, яка важка
Рука у Свєти і у Нати!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180575
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.03.2010
автор: Татьяна Маляренко-Казмирук