То що? Я буду потроху збиратись.
Час розпаковувати валізи і час їх пакувати...
Треба йти, їхати, летіти, зчезати.
Як важливо це зробити вчасно,
Щоб не стати тягарем,
не викликати нудоти, не зустріти в очах
холодної вдячності, що ти тут
розпакувала свої валізи, колись.
Як затримаєшся, то запізнешся на свій поїзд.
Засидишся тут,
Чекатимеш кращої погоди, нагоди, пригоди,
але нічого не зміниться.
Сидітимеш як на вокзалі.
Тоді він поскладає валізи першим..
ТИ підеш проводжати,
Буде страшно, коли тобі скажуть
"Прохання до проводжаючих-
залишити вагон,"
Поїзд відправляється,
Він їде, ти залишаєшся.
Хто ти тепер? Просто проводжаюча.
Ні, ні... Я так не хочу.
Валіза, в якій я склала всі свої пожитки,
вже стоїть біля дверей.
Ось і таксі приїхало.
Таксист взяв валізу і здивовано
запитав:" Чому така легка, невже нічого не везете?"
-Ні, там все, що залишилось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180217
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.03.2010
автор: Лана Сянська